Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 537/4498/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.02.2022. Забезпечено надання загального доступу: 10.02.2022.
Дата набрання законної сили: 07.02.2022
Номер судового провадження: 61-18302ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		07 лютого 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 537/4498/20
		провадження № 61-18302св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - приватне підприємство «Анкар Транс»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 06 липня 2021 року у складі судді Хіневича В. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Анкар Транс» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПП «Анкар Транс» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		В обґрунтування позовних вимог зазначала, що згідно наказу від 13 жовтня 2020 року № 2 вона була прийнята з 15 жовтня 2020 року на роботу диспетчером автомобільного транспорту у ПП «Анкар Транс».
		 
		Вказувала, що вранці 17 листопада 2020 року директор ПП «Анкар Транс» Карнаух М. Г. викликав її до свого кабінету та погрожував звільненням за ініціативою власника, мотивуючи свої погрози тим, що вона при оформленні на роботу не попередила керівництво підприємства про свою вагітність, чим, на думку директора, вчинила шахрайські дії по відношенню до нього.
		 
		Під тиском директора ПП «Анкар Транс» вона написала заяву про звільнення 17 листопада 2020 року за згодою сторін. На момент написання заяви перебувала в пригніченому психологічному стані, не усвідомлювала наслідків своїх дій та не мала бажання розривати трудові відносини з підприємством.
		 
		Окрім того, вона є одинокою матір`ю, яка сама виховує і утримує сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Незважаючи на вищевказані обставини, відповідач наказом від 17 листопада 2020 року № 1 звільнив її з роботи із посади диспетчера автомобільного транспорту за згодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України.
		 
		Позивач просила визнати незаконним та скасувати наказ від 17 листопада 2020 року № 1 про звільнення з роботи ОСОБА_1 , диспетчера автомобільного транспорту, за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, поновити її на посаді диспетчера автомобільного транспорту, стягнути з ПП «Анкар Транс» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 206,99 грн, починаючи з 17 листопада 2020 року по день ухвалення рішення суду.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 06 липня 2021 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивачем не доведено відсутність домовленості сторін про розірвання трудового договору за взаємною згодою та не доведено наявність обставин щодо неможливості усвідомлення нею своїх дій під час написання заяви на звільнення. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області.
		 
		10 січня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 березня 2020 року в справі № 524/466/17, від 31 жовтня 2019 року в справі № 1340/6082/18. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясували обставини справи та дослідили докази. 
		 
		Заявник вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що вона є одинокою матір`ю, яка самостійно виховує і утримує сина, тому вочевидь у неї були відсутні мотиви на розірвання трудового договору.
		 
		Відзив на касаційну скаргу 
		 
		У січні 2022 року ПП «Анкар Транс» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		 
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		 
		Суд встановив, що згідно із наказом ПП «Анкар Транс» від 13 жовтня 2020 року № 2 ОСОБА_1 прийнята на роботу з 15 жовтня 2020 року диспетчером автомобільного транспорту (а. с. 8).
		 
		17 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за згодою сторін з 17 листопада 2020 року (а. с. 65, 66).
		 
		Наказом ПП «Анкар Транс» від 17 листопада 2020 року № 1 звільнено з роботи ОСОБА_1 , диспетчера автомобільного транспорту, 17 листопада 2020 року за згодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України (а. с. 9).
		 
		З вищевказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 17 листопада 2020 року, про що в наказі № 1 присутня відповідна інформація з підписом позивача (а. с. 9).
		 
		Вказане також підтверджується наявними записами у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 02 серпня 2011 року(а. с. 10 на звороті).
		 
		Відповідно до довідки від 20 листопада 2020 року № 183/129 ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Жіночій консультації № 1 КНМП «Кременчуцький перинатальний центр ІІ рівня» з приводу вагітності (а. с. 11).
		 
		Згідно із книгою обліку руху трудових книжок і вкладишів до них на підставі наказу від 17 листопада 2020 року № 1 ОСОБА_1 17 листопада 2020 року отримала трудову книжку при звільненні (а. с. 36, 37).
		 
		Відповідно до довідки від 08 січня 2021 року № 12, виданої ПП «Анкар Транс», ОСОБА_1 з 18 листопада 2020 року на роботу не виходила (а. с. 46).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		 
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		 
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.
		 
		У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише у випадку, якщо власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.
		 
		Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
		 
		Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
		 
		Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
		 
		Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення.
		 
		Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16, а також у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 183/7159/18 (провадження № 61-9167св20), на яку посилався суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови.
		 
		Отже, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, взяли до уваги усі надані сторонами докази та оцінили їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що підставою для звільнення позивача стала її особиста письмова заява з проханням звільнити з займаної посади за угодою сторін з 17 листопада 2020 року. 
		 
		Обставин вчинення щодо позивача тиску, погроз, примушування до написання заяви про звільнення з 17 листопада 2020 року, обізнаності відповідача про вагітність позивача на момент звільнення,  суд не встановив. 
		 
		Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 березня 2020 року в справі № 524/466/17, від 31 жовтня 2019 року в справі № 1340/6082/18 є також необґрунтованими, оскільки висновки судів у цій справі не суперечать вказаним висновкам та фактичні обставини у вказаних справах не є подібними до обставин цієї справи, в зв`язку з чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним.
		 
		Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
		 
		 
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та  постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 06 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді: А. І. Грушицький      І. В. Литвиненко     Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...