Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/13953/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.12.2023.
Дата набрання законної сили: 29.11.2023
Номер судового провадження: 61-7077ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                             
		Іменем України                     
		 
		29 листопада 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 686/13953/22
		провадження № 61-7077св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів:  Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,             Тітова М. Ю.,        
		 
		учасники справи:
		позивач  - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Хмельницький університет управління та права ім. Леоніда Юзькова,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького університету управління та права ім. Леоніда Юзькова про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 січня 2023 року у складі судді Козак О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 квітня                2023 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позову
		У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому,                          з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила поновити її на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права та на посаді завідувача відділу аспірантури та докторантури Хмельницького університету управління та права ім. Леоніда Юзькова (далі - Університет); стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду                 в розмірі 20 000,00 грн; зобов`язати відповідача подати до Фонду соціального страхування України (далі - Фонд) заяви-розрахунки з оплати електронних листів тимчасової непрацездатності; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок компенсації за невикористані відпустки за посадами доцента кафедри теорії та історії держави і права та на посаді завідувача відділу аспірантури та докторантури відповідно до повної їх тривалості.
		Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона                з 01 вересня 2019 року працювала в Університеті на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права за основним місцем роботи на повну ставку, а також з 15 квітня 2019 року на посаді завідувача відділу аспірантури та докторантури на 0,5 ставки на умовах сумісництва.
		17 вересня 2021 року вона отримала множинні переломи гомілки, лікування наслідків такого перелому тривало до 09 травня 2022 року в Чемеровецькій багатопрофільній районній лікарні. Як ускладнення від отриманого перелому                в неї виникло урологічне захворювання, яке вона доліковувала в Хмельницькій обласній лікарні з 10 до 27 травня 2022 року. Кожного разу при продовженні лікування їй як застрахованій особі відкривався електронний листок непрацездатності, який передавався роботодавцю.
		26 травня 2022 року вона дізналася про звільнення з роботи ще 23 лютого              2022 року за частиною п`ятою статті 40 КЗпП України. Своє звільнення позивач уважає незаконним, оскільки її звільнили без згоди профспілкової організації, членом якої вона є. Про розгляд питання щодо звільнення на засіданні профспілки, як і про саме звільнення її не було попереджено. Звільнення з посади завідувача відділу аспірантури та докторантури прямо порушує вимоги статті 43-1 КЗпП України. Незаконним звільненням відповідач завдав їй моральної шкоди.
		Крім цього, з нею не було проведено повного розрахунку при звільненні, адже по викладацькій роботі згідно зі статтею 83 КЗпП України повинно бути оплачено 56 днів відпустки, а не 34, як вказано у розрахунковому листі. Усупереч вимог статті 116 КЗпП України в день звільнення їй не було проведено виплату всіх належних сум, оскільки згідно з розрахунковим листком за Університетом залишився борг в сумі 8 594,03 грн.
		Також Університет не подав до Фонду заяв-розрахунків щодо оплати листів непрацездатності в період з 24 лютого до 27 травня 2022 року. Оскільки її страховий випадок не є завершеним, а подання заяв-розрахунків на фінансування до робочого органу фонду припинилося, то Університет порушив вимоги законодавства щодо соціального захисту, а саме щодо обов`язку інформувати Фонд щодо продовження її лікування з 24 лютого 2022 року, що, як наслідок, призвело до недоотримання нею, як застрахованою особою, належних сум соціальних виплат. Відповідач зобов`язаний був подати заяви-розрахунки на оплату лікарняних за посадою викладача за період з 24 лютого до 27 травня           2022 року, а за посадою завідувача відділу аспірантури та докторантури - з 23 до 27 травня 2022 року.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 24 січня 2023 року в задоволенні позову відмовив.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що  відсутність ОСОБА_1 на роботі більше чотирьох місяців підряд є законною підставою для розірвання трудового договору відповідно до пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України. Профспілковий комітет відповідача погодив розірвання трудового договору з ОСОБА_1 . Оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог, що пов`язані з незаконністю звільнення, суд дійшов висновку і про відмову                             у задоволенні таких вимог. Згідно зрозрахунковими листками за березень-травень 2022 року  борг становить 8 594,01 грн за Фондом, а не за роботодавцем.
		До робочого органу Фонду страхувальник - Університет подав заяви-розрахунки за лікарняними ОСОБА_1 , які прийнято та профінансовано. ОСОБА_1 не довела порушення саме діями відповідача її прав на отримання допомоги                       з тимчасової непрацездатності після звільнення 23 лютого 2022 року. Відповідач правомірно надавав ОСОБА_1 щорічну основну відпустку за посадою завідувача відділу аспірантури та докторантури тривалістю 28 днів. Університет провів нарахування компенсації позивачу за 34 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки на посаді доцента кафедри пропорційно до відпрацьованого нею часу. Оскільки не встановлено порушення трудових прав позивача при звільненні, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		Хмельницький апеляційний суд постановою від 06 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 січня 2023 року - без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 09 травня 2023 року,                        ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області  від 24 січня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 квітня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.  
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного                       у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 265/6850/16;  суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає, що суди залишили поза увагою те, що накази Університету про її звільнення не містять мотивованого обґрунтування її звільнення, а саме:  відповідач не навів вагомі обґрунтування того, що виробнича ситуація вимагає прийняття на цю посаду високопродуктивного кваліфікованого працівника, без якого виробництво обійтися не може; відповідач не має можливості розподілити функції хворого працівника між іншими працівниками; роботодавець не має можливості прийняти на цю посаду іншого працівника з такою самою кваліфікацією за строковим трудовим договором на час відсутності основного працівника, а лише обмежився переліком наданих нею листків непрацездатності та зобов`язався провести з нею повний розрахунок. Профспілка надала згоду на її звільнення без достатніх для цього підстав, що вплинуло на реалізацією її трудових прав, а тому таке рішення профспілки слід оцінити критично, як немотивоване та необґрунтоване.
		Крім цього, суди дійшли висновку, що проректор з економічної та адміністративно-господарської роботи на момент підписання наказу про звільнення виконував обов`язки ректора, а тому мав повноваження на його підписання, проте матеріал справи не містять доказів, що підтверджують відсутність їх на робочому місці. 
		Суди встановили, що позивач перебувала під дією запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту до 22 травня 2022 року, тому відмовили у вимозі щодо зобов`язання відповідача подати заяви-розрахунки з електронними листками непрацездатності за цей період. Проте у рішеннях Верховного Суду немає висновків щодо того, про який тип арешту йдеться в пункті 3 частини першої  статті 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», і чи має право така особа на отримання допомоги у зв`язку                       з тимчасовою непрацездатністю та чи ототожнюється в статті 16 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» поняття арешту як запобіжного заходу з поняттям арешту як виду покарання. 
		Суди неправильно трактували абзац третій розділу IV додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 346 «Про затвердження порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин, підрозділів, інших установ і закладів, педагогічним, науково- педагогічним працівникам та науковим працівникам», надавши перевагу посадовій інструкції завідувача відділу аспірантури, посилаючись, що педагогічна діяльність не входить до обов`язків завідувача відділу аспірантури. Зі змістом цієї інструкції її не було ознайомлено, в ній не вказується кількість днів відпустки для завідувача відділу аспірантури тривалістю 28 днів, крім того не було посвідчено відповідність копії поданої інструкції оригіналу.
		30 серпня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Університету на касаційну скаргу, мотивований законністю і обґрунтованістю судових рішень, адже відповідачем дотримані норми трудового законодавства України при звільненні позивача з роботи.  
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 
		 
		24 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		01 вересня 2019 року між Хмельницьким університетом управління та права імені Леоніда Юзькова і ОСОБА_1 укладено контракт № 298, згідно з яким ОСОБА_1 призначено на посаду доцента кафедри теорії та історії держави і права Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова                            з 01 вересня 2019 року до 31 серпня 2022 року. 
		Пунктом 6.1 контракту передбачено, що він може бути припинений або розірваний з підстав, передбачених чинним законодавством та умовами самого контракту, зокрема підставою для розірвання контракту є: ініціатива Університету до закінчення строку дії контракту на умовах, передбачених законодавством (статті 40, 41 КЗпП України).
		Пунктом 4.4 контракту сторони передбачили, що доценту кафедри надається основна щорічна оплачувана відпустка тривалістю 56 календарних днів. Під час надання щорічної оплачуваної відпустки виплачується матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі одного посадового окладу.
		Наказом ректора Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова від 12 квітня 2019 року № 128-к ОСОБА_1 переведено з 15 квітня 2019 року з посади фахівця другої категорії відділу аспірантури та докторантури на посаду завідувача відділу аспірантури та докторантури на умовах сумісництва, за десятим тарифним розрядом та встановлено неповний робочий день (4 години) із розрахунку 0,5 ставки завідувача відділу, з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу, доплатою за науковий ступінь кандидата наук у розмірі              15 % половини посадового окладу та надбавкою за вислугу років у розмірі 10 % половини посадового окладу. 
		Згідно з витягом з Електронного реєстру листків непрацездатності, виданим Пенсійним фондом України, ОСОБА_1 перебувала на лікарняному                                з 17 вересня 2021 року до 27 травня 2022 року.  
		21 лютого 2022 року проректор з наукової роботи Івановська А. подала першому проректору Університету службову записку про розгляд питання звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача відділу аспірантури та докторантури на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України (нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд унаслідок тимчасової непрацездатності),                        у зв`язку з необхідністю забезпечення ефективної роботи цього відділу, враховуючи великий обсяг роботи та оскільки ОСОБА_4 , яка з 29 листопада 2021 року виконувала обов`язки ОСОБА_1 , 18 лютого 2022 року написала заяву про звільнення із вказаної посади.
		22 лютого 2022 року ОСОБА_5 подав першому проректору Університету службову записку про розгляд питання можливості звільнення доцента кафедри теорії та історії держави і права ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України та прийняття на кафедру нового працівника, на якого можна перерозподілили навчальне, методичне та організаційне навантаження ОСОБА_1 , а також навантаження, яке було заплановане для професорки кафедри Вовк В. М. (повна ставка) та асистента кафедри Оксанюка О. А. (0,25 ставки), які були звільнені у грудні 2021 року та січні 2022 року за власним бажанням.
		Наказом проректора з економічної та адміністративно-господарської роботи Університету від 23 лютого 2022 року № 60-к ОСОБА_1 звільнено з 23 лютого 2022 року із займаної посади доцента кафедри теорії та історії держави і права за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з нез`явленням на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд унаслідок тимчасової непрацездатності. Доручено бухгалтерії Університету провести повний розрахунок з ОСОБА_1 , у тому числі виплатити компенсацію за 34 календарних дні невикористаної щорічної відпустки.
		Наказом проректора з економічної та адміністративно-господарської роботи Університету від 23 лютого 2022 року № 61-к ОСОБА_1 звільнено з 23 лютого 2022 року за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України із займаної посади завідувача відділу аспірантури і докторантури, яку вона займає на 0,5 ставки на умовах сумісництва, у зв`язку з нез`явленням на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд унаслідок тимчасової непрацездатності. Наказано бухгалтерії Університету провести повний розрахунок з ОСОБА_1 , у тому числі виплатити компенсацію за 15 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.
		Згідно з витягом з протоколу від 07 вересня 2022 року № 16 засідання профспілкового комітету Університету профспілковий комітет погодив розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України, із доцентом кафедри теорії та історії держави і права, завідувачем відділу аспірантури і докторантури ОСОБА_1 . 
		При цьому ОСОБА_1 подала заяву від 06 вересня 2022 року про згоду на проведення засідання Профспілкового комітету без її участі.
		Листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України                в Хмельницькій області від 20 червня 2022 року № 469-02 ОСОБА_1 повідомлено, що до робочого органу Фонду страхувальник - Університет подав заяви-розрахунки за її лікарняними, які було прийнято та профінансовано. Електронний лікарняний листок № 278176-2006100512-1 з 04 до 23 лютого                2022 року є останнім поданим листком непрацездатності.
		Згідно з листом і Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області від 05 жовтня 2022 року № 1287-09 термін тимчасової непрацездатності позивача з 17 вересня 2021 завершився 04 травня 2022 року і є одним страховим випадком. ЛН на цей період видані обґрунтовано. ЛН № 278176-2008186684-1 необґрунтовано продовжений з 05 до 09 травня            2022 року. Термін тимчасової непрацездатності  з 10 до 27 травня 2022 року є новим страховим випадком, тому ЛН з 10 травня 2022 року є первинним та виданий обґрунтовано.
		З розрахункових листків за березень - травень 2022 року відомо, що борг                        у розмірі 8 594,01 грн обліковується за Фондом, а не за роботодавцем. 
		Згідно з розрахунковим листком за лютий 2022 року ОСОБА_1 при звільненні нараховано 21 648,38 грн, у т.ч. компенсацію за невикористані 34 дні та 15 днів відпустки. 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;               2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах,  викладеного  у  постанові  Верховного  Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм                        права  в   межах   касаційної   скарги,   дійшов   висновку,   що   касаційна   скарга  підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		Щодо вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу  
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		 
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений                   у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови                          у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		 
		Статтею 21 КЗпП України (тут і далі - у чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.
		 
		Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника              у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
		 
		Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що підставою звільнення може бути тільки безперервна непрацездатність більше чотирьох місяців. Сумарний облік часу відсутності працівника не допускається. Вихід на роботу хоча б на один день перериває перебіг чотиримісячного строку. Звільняти за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України можна за умови, що                           у роботодавця була виробнича необхідність у такому звільненні. Роботодавець має право звільняти працівника тільки в період його хвороби, а не тоді, коли він одужав і вийшов на роботу. Не можна звільнити працівника, якщо він уже одужав і став до виконання своїх трудових обов`язків, незважаючи на те, що тимчасова непрацездатність до цього продовжувалася понад чотири місяці.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
		 
		Статтею 43-1 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору                  з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, зокрема, у випадку звільнення з суміщуваної роботи у зв`язку                    з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також                       у зв`язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством.
		 
		Встановивши, що непрацездатність ОСОБА_1 безперервно тривала більше чотирьох місяців до її звільненні,  а 07 вересня 2022 року профспілковий комітет Університету погодив з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України, розірвання трудового договору із доцентом кафедри теорії та історії держави і права, завідувачем відділу аспірантури і докторантури              ОСОБА_1., яка подала заяву від 06 вересня 2022 року про надання згоди на проведення засідання профспілкового комітету без її участі, суд першої інстанції,  з яким погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про дотримання відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України.
		 
		Оскільки вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі                                у задоволенні якої суди обґрунтовано відмовили, правильним є і висновок судів  про відмову в задоволенні цієї вимоги.
		 
		Установивши, що згідно з розрахунковими листками за березень - травень              2022 року грошові кошти в розмірі 8 594,01 грн - це борг Фонду, а не роботодавцем, суди обґрунтовано визнали дотримання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України в цій частині.
		 
		Згідно з частиною першою статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться                     у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		 
		Ураховуючи наведене, правильним є висновок судів і в частині відмови                           в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, адже спричинення моральної шкоди позивач обґрунтовує незаконним звільненням її з роботи, тоді як суди встановили дотримання відповідачем норм трудового законодавства України при її звільненні. 
		 
		Доводи касаційної скарги висновки судів в указаних частинах не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
		 
		Щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок компенсації за невикористані відпустки  
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила, зокрема, зобов`язати відповідача здійснити перерахунок  компенсації за невикористані відпустки за посадами доцента кафедри теорії та історії держави і права та завідувача відділу аспірантури і доктатури відповідно до повної їх тривалості.
		 
		Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться                    в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про відпустки» керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.
		 
		Згідно з розділом IV додатка до Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 346 (далі - Порядок), право на щорічну основну відпустку тривалістю 56 днів має зокрема ректор, директор, завідувач, директор (завідувач) філіалу; проректор (заступник директора), діяльність якого безпосередньо пов`язана з навчально-виховним або науковим процесом; вчений секретар, декан факультету, завідувач: відділення, аспірантури (інтернатури, ординатури), докторантури, виробничої практики, що одночасно виконують в цьому вищому навчальному закладі, закладі післядипломної освіти, професійно-технічному навчальному закладі педагогічну роботу обсягом не менш як 1/3 відповідної річної норми.
		 
		Відповідно до пункту 6 у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників закладів освіти та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічної основної відпустки з розрахунку повної її тривалості, а особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, - пропорційно до відпрацьованого ними часу (з розрахунку тривалості щорічної основної відпустки за кожний відпрацьований місяць 5,6; 4,2 і 2,8 календарних дня за тривалості щорічної основної відпустки відповідно 56, 42 і 28 календарних днів).
		 
		Згідно з пунктом 3.20 колективного договору трудового колективу та адміністрації Університету тривалість щорічної основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів.
		 
		Додатком 2 до колективного договору, передбачена така тривалість відпустки: 28 днів - ректор, директор, завідувач, директор (завідувач) філіалу, проректор (заступник директора), вчений секретар, декан факультету, завідувач: відділення, аспірантури (інтернатури, ординатури), докторантури, виробничої практики, що не виконують педагогічної роботи в цьому вищому навчальному закладі, закладі післядипломної освіти;
		56 днів - ректор, директор, завідувач, директор (завідувач) філіалу; проректор (заступник директора), діяльність якого безпосередньо пов`язана з навчально-виховним або науковим процесом; вчений секретар, декан факультету, завідувач відділення, аспірантури (інтернатури, ординатури), докторантури, виробничої практики, що одночасно виконують у цьому вищому навчальному закладі, закладі післядипломної освіти, професійно-технічному навчальному закладі педагогічну роботу обсягом не менш як 1/3 відповідної річної норми.
		 
		Отже, завідувач відділення, аспірантури (інтернатури, ординатури), докторантури, виробничої практики, вищого навчального закладу має право на щорічну основну відпустку тривалістю 56 днів за умови одночасного виконання в цьому вищому навчальному закладі педагогічної роботи обсягом не менш як 1/3 відповідної річної норми.
		 
		Проте суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в цій частині, на наведене уваги не звернув і не перевірив, чи виконувала позивач у цьому закладі одночасно із займаною посадою завідувача педагогічні роботи, що давало б їй можливість отримання відпуски тривалістю 56 днів, ураховуючи що цю посаду вона обіймала за сумісництвом і працювала на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права у цьому ж Університеті. Відсутність у посадовій інструкції завідувача відділу аспірантури і докторантури Університету обов`язків з виконання педагогічної роботи обсягом не менше як 1/3 відповідної річної не є беззаперечним доказом неможливості виконання нею педагогічної роботи, обіймаючи іншу посаду в цьому закладі. 
		 
		Переглядаючи справу, апеляційний суд не спростував доводів апеляційної скарги та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в указаній частині.
		Щодо зобов`язання відповідача подати до Фонду заяви-розрахунки з оплати електронних листків тимчасової непрацездатності 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (тут і далі у попередній редакції закону чинного на час виникнення спірних правовідносин) одним із видів соціального страхування                     є соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; страховим випадком за вказаним видом соціального страхування є подія,                       з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім`ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення або соціальних послуг.
		 
		Відповідно до статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» одним із видів матеріального забезпечення та соціальних послуг за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності                           є допомога по тимчасовій непрацездатності.
		 
		Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків, зокрема,  тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасової непрацездатності на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.
		 
		Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, перебування у закладах охорони здоров`я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця                            у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).
		 
		Згідно з частиною першою статті 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.    
		 
		Суди установили, що відповідно до листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області від 20 червня 2022 року № 469-02 до робочого органу Фонду страхувальник - Університет подав заяви-розрахунки за лікарняними ОСОБА_1 , які прийнято і профінансовано. Електронний лікарняний листок № 278176-2006100512-1 з 04 до 23 лютого                2022 року є останнім поданим листком непрацездатності.
		 
		Згідно з листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області від 05 жовтня 2022 року № 1287-09 термін тимчасової непрацездатності з 17 вересня 2021 завершився 04 травня 2022 року і є одним страховим випадком. Листки непрацездатності за цей період видані обґрунтовано. ЛН № 278176-2008186684-1 необґрунтовано продовжений з 05 до 09 травня 2022 року. Термін тимчасової непрацездатності з 10 до 27 травня                2022 року є новим страховим випадком, тому листок непрацездатності                              з 10 травня 2022 року є первинним та виданий обґрунтовано.
		 
		Отже, допомога по тимчасовій непрацездатності мала бути виплачена позивачу уповноваженим органом управління з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності,  незалежно від звільнення в період втрати працездатності, після подання до робочого органу Фонду страхувальником - Університетом заяв-розрахунків за лікарняними ОСОБА_1 . Проте електронний лікарняний лист № 278176-2006100512-1 з 04 лютого 2022 року до 23 лютого  2022 року є останнім поданим відповідачем листком непрацездатності.
		 
		Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2022 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід            у вигляді домашнього цілодобового арешту до 27 березня 2022 року. Ухвалою слідчого судді від 22 березня 2022 року продовжено строк дії запобіжного заходу, застосованого до ОСОБА_1 , у вигляді домашнього арешту в період часу                     з 20:00 до 06:00 до 22 травня 2022 року. 
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (пункт 3 частини першої статті 16 у новій редакції закону) допомога по тимчасовій непрацездатності не надається за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи.
		 
		Розглядаючи поняття «арешт» у законодавстві України в контексті позбавлення свободи, потрібно наголосити на наявності двох розумінь поняття «арешту» - кримінального процесуального та кримінально-правового. У кримінальному процесуальному розумінні «арешт» охоплює усі заходи примусу, сутність яких полягає у короткостроковому позбавленні свободи - триманні під вартою (стаття 183 КПК), тимчасовий арешті (стаття 583 КПК), екстрадиційному арешті (стаття 584 КПК), домашньому арешті (стаття 181 КПК). Виходячи з буквального тлумачення слова «арешт» (кримінально-правове розуміння), «домашній арешт» можна розглядати як докорінно відмінний від «арешту» захід примусу. 
		 
		Системний аналіз пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» унеможливлює тлумачення поняття «арешт» як покарання в його кримінально-правовому розумінні, а тому потрібно констатувати, що в пункт 3 частини першої статті                     23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» поняття «арешт» вживається виключно у кримінальному процесуальному значенні як термін, під яким розуміються всі заходи примусу, сутність яких полягає в короткостроковому позбавленні свободи.
		 
		Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «Бузаджи проти Республіки Молдова», «Корбан проти України», «Кавказький проти Росії» запобіжний захід у виді домашнього арешту охоплюється сферою застосування статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) (право на свободу та особисту недоторканність), тоді як власне запобіжний захід у виді домашнього арешту визнається позбавленням волі, «яке не є формальним арештом». Разом з тим відповідно до статті 17 Конвенції жодне з її положень не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Виходячи                        з телеологічного (цільового) тлумачення цілодобовий домашній арешт є «арештом» у кримінальному процесуальному розумінні виключно для цілей, обумовлених захистом права особи на свободу та особисту недоторканність (стаття 5 Конвенції), тоді як для інших цілей є можливим інше розуміння цих термінів. 
		 
		Отже в контексті пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» «домашній арешт» не можна розглядати як таке, що охоплюється поняттям «арешт» у розумінні підстави для відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності.
		 
		Зазначаючи, що у період з 23 лютого до 22 травня 2022 року позивач знаходилась під домашнім арештом, тому згідно з пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за цей період їй допомога по тимчасовій непрацездатності не передбачена, суди не звернули уваги на те, що знаходження позивача саме під домашнім арештом не є підставою для відмови в наданні їй допомоги по тимчасовій непрацездатності.
		 
		Ураховуючи наведене, висновок апеляційного суду про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про зобов`язання відповідача подати до Фонду заяви-розрахунки з оплати електронних листків тимчасової непрацездатності та здійснити перерахунок компенсації за невикористані відпустки за посадами відповідно до повної їх тривалості, є передчасним.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідача подати до Фонду заяви-розрахунки з оплати електронних листків тимчасової непрацездатності та здійснити перерахунок компенсації за невикористані відпустки за посадами доцента кафедри теорії та історії держави і права та завідувача відділу аспірантури і докторантури відповідно до повної їх тривалості скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідача подати до Фонду соціального страхування України заяви-розрахунки з оплати електронних листів тимчасової непрацездатності та здійснити перерахунок компенсації за невикористані відпустки за посадами доцента кафедри теорії та історії держави і права та завідувача відділу аспірантури і докторантури відповідно до повної їх тривалості  скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		 
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 січня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 квітня                2023 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту                                      її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                                                    М. Є. Червинська 
		Судді                                                                                                 А. Ю. Зайцев
		                                                                                                            Є. В. Коротенко
		                                                                                                            В. М. Коротун
		                                                                                                            М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...